Вперше за 35 років цього вересня шкільний дзвінок не задзвонив до української двомовної програми у школі E.L. Horton у містечку Веґревільдля пані Ларисі Бyмбак. У Веґревілі пані Бyмбак знають майже всі, адже вона провчила і прожила більшу частину свого життя саме тут.
Коли я вперше познайомилась з пані Бyмбак у 2010 році, мене одразу вразила її невичерпна енергія, завжди чудовий і оптимістичний настрій, жвава хода по школі та безліч цікавих та дуже корисних вчительських порад. Я немогла повірити, що ця мініатюрна блондинка вміщує в собі таку величезну кількість світла та теплоти. Починаючи мою кар’єру вчителя у школі поруч з Ларисою Бyмбак, я почувалася набагато впевнішою та спокійнішою. Пам’ятаю скільки разів я прибігала до неї після уроків чи на перерві і казала: “Це катастрофа, той чи той учень зробили це, або сказали це…що робити? Як бути далі?” На що пані Бyмбак спокійно давала мені цукерку чи печиво (в неї цього завжди було в запасі) і ділилася цікавими порадами щодо будь-якої ситуації.
Цікаво те, що даючи поради вона завжди пропонувала декілька варіантів вирішення проблем, вона ніколи не змушувала мене зробити так чи інакше і ніколи не давала мені можливості відчути себе меньшевартою чи недоумковатою. Всі її поради та методи навчання послужили мені ґрунтом у створенні моїх власних методик вчителювання. Але звичайно мені ще потрібно вчитись і вчитись щоб бодай трохи наблизитись до її ліги. Про такого ментора годі було й мріяти, саме тому я вирішила розповісти трохи більше вам про пані Бyмбак в цьому невеличкому інтерв’ю з нею.
Зв’язатись по телефону з пані Бyмбак було не легко, в неї безліч справ і записів кожного дня, а в мене маленький син, що тільки почав повзати. Тому грали у телефонного квача цілий тиждень. Аж нарешті зізвонились і я одразу бомбардую моїми питаннями.
Пані Ларисо, розкажіть де ви народилися та виросли, де навчалися? Чому ви захотіли стати вчителем?
Мене звати Лариса Бyмбак, дівоче прізвище Лижник. Я народилася і виросла в Торонті. З малку ходила до української народної школи в суботу,десьдо шостої кляси, а потім на курси українознавства Свято-Миколаївської школи. Належала до Пласту, спочаткубула “сестричкою” (маючи 15 років), пізніше була виховницею на літніх новацьких таборах і підчас року. Вже ставши трошки старшою була “подругою” та провадила юнацький гурток в Пласті. Саме завдяки Пласту я зрозуміла, що люблю працювати з дітьми і вирішила стати вчителем. Закінчила Торонтівський університет, спочатку бакалавра з мистецтва, а потім бакалавра з педагогіки. Живучи в Торонто, вчила в українській народній школі.
Чому українська двомовна програма у Веґревілі? Ви могли б вчити будь-де в Канаді, чому тут?
Коли я закінчила університет у 1981 році, то на той час не було багато вчительських позицій в Онтаріо. А в Едмонтоні та околицях якраз в той час була започаткована українська двомовна програма. Коли я це почула, то можливість вчити нашої мови, передавати дітям наші традиції просто зачепили мене засерце. Якраз тоді у Веґревілі потребували учительку у четвертому клясі. Уявіть собі, наша перша українська двомовна кляса переходила до четвертої! Ось так я і потрапила сюди і почала викладати вже з вересня 1981 року. З наступного року їздила з Веґревілю до Едмонтону кожної суботи аби вчити на Курсах Українознавства імені Івана Франка. Через два роки вчителювання на курсах я перебрала на себе директорство і 13 років провадила курсами.
Опишіть себе як вчителя?
Я завжди вимагала від учнів, щоб вони осягнули чогось на вищому рівні. Щоб робили все якнайкраще. Я люблю правду, справедливість і трошки жартів, коли доречно. Я завжди переконана, що кожний учень може успішно виконати завдання, а не казати “I can’t”. Я завжди вчила, що замість цього вислову треба казати “I will try”. Я ніколи не приймала відповідь “I don’t know.”
Чи змінилися учні якщо порівняти ваш перший і останній класи? Щосаме змінилось, наведіть декілька прикладів.
Змінились класні кімнати, відношення до вчителя і до школи, загальний вигляд школи і навчальної програми. А діти як були раді йти до школи так і зараз раді. Вони люблять брати участь у навчанні і розвивати їхні здібності та знання. Деякі учні потребують щоб їх більше підштовхували, а деякі нас дивують, деякі дуже подорослішають беручи участь в різних лідерських шкільних справах на протязі року.
Найкраще відчуття для вчителя, коли він/вона бачать, що учні чогось навчились, в чомусь розібрались і мають отой “О” момент, “Я розумію”! Ти бачиш оті захоплені очі, ту посмішку і ще раз перееонуєшся як сильно ти любиш свою працю! Мене Бог благословив, бо я не раз бачила як загорялися ті очі і, як раділи діти, коли вони чомусь навчились.
Який ваш улюблений предмет викладання? Чому?
У Веґревілі я вчила дітей всі предмети. Коли я почала вчити українську, то в нас майже не було матеріалів для того. Я все писала і видумувала сама. Ми тоді так вимагали від учнів, набагато більше вживали мову чим зараз у програмі.
Особливо мені було до душі навчати дітей українські Різдвяні та Великодні традиції. На мою думку, музика та спів- відзеркалюють українську душу, тому я вчила традиційні пісні, колядки, гаївки та веснянки дітей. Також завжди заохочувала учнів брати участь у музичному фестивалі і у змаганнях зі співу і деклямації на фестивалі Писанки. Як зараз памятаю, як було приємно, коли до мене приходили мої випускники за словами до пісень, бо хотіли далі вивчати наші пісні або з ними виступати.
Чи були у вас якісь цікаві курйозні випадки щодо навчання української мови? Можливо учні щось смішне сказали чи переклали? Наведіть приклад.
Зараз святковий передріздвяний настрій, тому я вам наведу декілька прикладів з листування моїх учнів зі Святим Миколаєм! Я нещодавно перекладала мої шкільні нотатки і їх знайшла! Тому читайте і посміхайтесь!
Уривки з листів до св. Миколая (1982 рік)
Як все з Тобою?
Як твої янгели?
Скільки ти маєш янгелів?
Я не хочу прутик, я хочу дарунки.
Я хочу щоб був мир, любов і щастя на цілу землю. Це буде мій найгарніший дарунок.
1987
Я буду лишати пироги, голубці і молоко тобі!
Чи ти маєш багато праці? Що Ви робите внебі?
Чи ти можу сказати Христос Рождається до мої тітка, вуйко і дідо в небі? Я бажаю тобі Веселих свят! Я був трошки чемний і трошки не чемний!
1996
Я хочу мати А+!
Чи ви любите рок музику і спорт?
Я маю два брати, брати є шибеники. Я чемний, бо я слухаю колись мамаі тато.
На Різдво мені треба CD, пес і вуж. Я дуже хочу мавпу. Мені треба цукорки. Цукорки є дуже добрі.
Які поради ви могли б дати вчителям української мови тут в Канаді? Що потрібно пам’ятати? Як заохотити дітей мати бажання вчити українську мову?
Перш за все треба любити свою мову і культуру, тоді можна передати учням знання і запал вивчати й вживати українську мову. Потрібно думати і знаходити можливості і ситуації для учнів, вживати мову поза школою. Наприклад, повести дітей до старечого дому щоб заспівати колядки та щедрівки. Або на Галовін замісь “Trick or treat”навчити український віршик. Коли діти в костюмах до мене приходили і просили в мене українською мовою я завжди мала для них торбу з ласощами. Навіть мої випускники, учні з середньої школи, де вже не було українськоїпрограми, приходили до мене з тим віршиком і просили цукерки. Я вчила дітей сіяти на Маланку і ми ходили до дирекціі та бізнесів у місті говорячи “Сію-вію посіваю…” Було дуже чудово.
Потрібно нав’язувати контакти з учнями інших українських шкіл і листуватися. Така співпраця скріпляє і розбудовує програму! Та й не тільки учнівська співпраця, але й вчительська теж!
За чим у школі Ви найбільше сумуєте на пенсіі? Чому?
На разі я маю нагоду бути в школі майже кожного тижня, на заступі. Отже, я ще не сумую.
Які у вас тепер плани на майбутнє? Чим займаєтесь і що робите у вільний час?
Я далі продовжую працювати у Веґревільській культурній асоціації. Ця організація планує і організовує наш щорічний фестиваль Писанки (VegrevillePysanka Festival).Так само як і раніше дерегую нашим церковним хором в католицькій церкві.
Я тепер маю трохи більше часу помагати в інших організаціях тому я долучилась до комітету музичного фестивалю Венді Брук. Приєдналася до комітету UBLA (Ukrainian Bilingual Language Assosiation). Продовжую допомагати в парафіальних заходах.Я теперзможуприділітибільшечасумоїйродині.
Наразіплануюбільшеподорожувати з чоловіком, хочупоїхати з нимнаУкраїнyвлітку.
Планую і надаліпрацювати і підтримуватинавчанняукраїнськоїмови і культури в Альберті, аджецеменідужеважливе.
Надіюсь, що плани пані Бумбак здійсняться і вона зможе поїхати до України. Я її все переконую, що вона повинна провести декілька уроків в українських школах, аби побачити різницю в дітях та вихованні. Бажаю Вам здоровя, та наснаги жити і надалі підтримувати українство тут в Альберті!
Яніна Виговська
16 Грудня, 2016
