Про головні наголоси в освітній програмі українського шкільництва
Ми живемо у складний і суперечливий час глобалізації. І українська нація, яка лише нещодавно здобула свою державу, опинилася перед серйозними викликами світової перебудови.
З одного боку – все частіше лунають заклики до об’єднання, утворення наднаціональних багатодержавних спільнот чи союзів, з іншого – радикалізація, загострення питань національної ідентичності та єдності всередині окремих держав – донорів згаданих об’єднань.
Українці, які живуть в Україні і поза її межами часто, на жаль, по-різному трактують поняття єдності і національного самовизнання.
Українському народові щодня треба відповідати собі на запитання: хто ми? Куди ідемо? Навіщо? Яка наша мета?
Довгі роки у діаспорі метою виховання і навчання молоді, та й метою існування громадських організацій було відстоювання інтересів Українського народу в умовах бездержавності і здобуття Незалежності України.
Упродовж десятиліть українці у Вільному світі берегли віру, культуру, традиії, накопичували досвід і знання для майбутнього втілення і розвою їх вже у незалежній Україні. На якийсь час, в умовах бездержавності, саме українці діаспори формували імідж українців, обороняли добре ім’я України і українського народу. Були, так би мовити, адвокатами українського народу без української держави та поза межами самої України.
Після формального здобуття Незалежності, викликів не стало, на жаль, менше. Ми розуміємо, що нинішня Україна – це не та держава, яку ми виборювали.
Сьогодні, коли відкрито архіви, відчищено від радянської корозії історію, доведено правду, коли розсипано вавилонську вежу звинувачень і судових процесів проти українців, коли, іншими словами, кропіткою працею доведено, що біле – це біле, а чорне – це чорне, українці зустрілися iз ще одною проблемою.
Ті сили, які формували цей негативний імідж українцям і не бажали існування Hезалежної Української держави, вибрали іншу тактику. Приперті до стіни непорушними, документально підтвердженими і визнаними світовою спільнотою доказами (наприклад, темою Голодомору), ці сили намагаються запорошити очі прозрілим, звести на манівці правду, яка виявилася на поверхні і засліплює своєю яскравою очевидністю.
Тепер на сильні аргументи історичної правди почали щораз частіше накидувати оманливий серпанок економічної доцільності існування самої правди. Мовляв, навіщо ворушити минуле, треба дивитися вперед, у майбутнє і прагнути процвітання в першу чергу економічної, а не ідейної і національної єдності.
Ось приклад, який це яскраво ілюструє.
Дивною і такою, що підриває мотивацію існування народу, на наш погляд, була заява Шимона Переса, Президента держави Ізраїль, зроблена ним під час лекції на тему “Політичні та економічні виклики в епоху глобалізації,” організованої фондом “Ефективного управління” в Кабінеті Міністрів у листопаді 2010 року:
“У наших країн багато спільного. Якби я був українцем, моя найголовніша порада була б такою: забудьте про минуле. Історія не має значення. Багато хто вважає, що потрібно вивчати історію, аби не повторювати помилок, зроблених у минулому. Однак, це не має сенсу….У вашої країни не тільки драматичне минуле, але й прекрасне майбутнє.”
Як бачимо, минуле України трактується як драматичне, а от майбутнє – славне. Тому, все, що “драматичне,” що викликає у нас емоції і породжує потребу дії – це нібито погане і не варте уваги. Все цікаве – там, попереду, без різниці, чи там прірва, чи пустеля.
І нема питань, якою буде сама держава, хто в ній житиме, хто, якими методами і для чого “плекатиме нове покоління,” а головне, яким виросте це покоління – без історії та пам’яті.
Думка Переса була блискавично підхоплена і взята на прапори деякими так званими політологами та ідеологами, головна мета яких, очевидно, змінювати поступово мотивацію народу у своєму розвитку.
На приклад, витяг з інтерв’ю журналіста Віталія Портникова в газеті “Високий Замок”:
Запитання – Як можна, на вашу думку, зняти історичну дискусію, що вже стільки років роз’єднує схід і захід України?
Відповідь – Люди, яким нині від 18-25 років, житимуть у неконфліктній державі. Для них історія буде лише історією…. І коли ми це зрозуміємо, може статися, що в історії війн вже не буде героїв і ворогів, а будуть жертви і кати.
Ось такі настрої поширюються сьогодні серед українців, вкладаються в голову дітям і молоді. І це в той самий час, коли зі Сходу, Україну тягнуть у «русскій мір», а на заході гримотять судові процеси над українцями «колаборантами» і провокуються скандали навколо української історії та національних героїв.
Що робити українцям на цьому ідеологічному та історичному “ярмарку марнославства”?
Відповідь очевидна – залишатися собою і продовжувати зберігати і розвивати себе як націю, як народ. Відтворювати себе і свою ідентичність у дітях, які перенесуть ці знання у наступні покоління.
Ось чому такого важливого значення набуває нині освіта, в першу чергу, історична. Молоді українці мають усвідомлювати тяглість і нерозривність історії України як історії свого народу, своєї родини.
Митрополит Іларіон у “Книзі нашого буття на чужині” писав:
“За кожною людиною стоять усі покоління його предків, увесь запас їхнього знання, увесь досвід, зібраний віками його оточенням. Людина втягяє у себе все, що складає душу її народу, славу його перемог, гіркоту його рабства, скорботу й радість усіх попередніх поколінь.”
Віра, звичай, мова – це основа національної свідомості. Усі “три кити” мають під собою глибоке море – історичне тло, яке зумовлює саме існування нації, існування народу.
Ось тому так важливо вчити дітей історію. Розуміючи це, українці в Канаді та в інших державах Вільного світу створили Рідні Школи, у яких дитина має змогу отримати знання і скріпити свою національну свідомість.
Важливим є у цьому зв’язку що вчити і як вчити. Не менш важливим є хто вчить наших дітей.
Почнемо з останнього: хто вчить наших дітей, зокрема в Рідних Школах?
Вимоги до вчителя рідної школи є особливими: вчитель не лише має бути фахівцем своєї справи, а й людиною, яка є патріотом, яка вміє не лише навчити, а й надихнути учнів, запалити у дітей іскру цікавості та усвідомлення своєї приналежності. Важливо також, щоби вчитель був дуже дипломатичним і виваженим при подаванні матеріалу, щоби не відштовхнути необережно дітей, які не мають достатньої мотивації для вивчення української мови, літератури та історії. Було би добре, якби вчитель був активним у громадському житті і залучав до такої активності учнів. Звичайно, питання підбору кадрів для праці в Рідних Школах належить директорам і ми віримо, що саме цими принципами керуються директори, формуючи вчительський колектив.
Як вчити дітей?
Ви, шановні педагоги, дорогі вчителі, зорганізували цю Конференцію, щоби поділитися досвідом, обмінятися думками і виробити стратегію навчально-виховного процесу в українських школах Канади. Завдячуючи політиці канадського уряду щодо підтримки національних культур та Вам, шановні вчтелі, наші діти і молодь не лише стають добрими громадянами держави Канада, а й не забувають свого коріння, залишаючись українцями. Ми високо оцінюємо Вашу працю.
І, нарешті, перейдімо до питання: що вчити дітей?
.Ліґа Українців Канади упродовж багатьох років зосереджувала свою працю на дослідженні історії України, поширенню нових знань і донесення їх до світової спільноти без нашарувань чужих ідеологій.
Дуже важливо є відкривати самим українцям і світові правду про нашу історію. Ми маємо багато успіхів у цій нелегкій праці. Тому з досвіду можемо представити своє бачення навчальної програми в українських школах Канади.
Враховуючи утвердження українства у світі, потреби державного будівництва України, плекання почуття національної повноцінності у молодих поколіннях українців, необхідно виділити дві ділянки українознавства, які терплять на дефіцит уваги у навчальних програмах. А саме:
Перша – періоди визвольної боротьби українського народу проти окупантів України – зокрема у ХХ столітті
Друга – здобутки і внесок українців у розвиток цивілізації людства, країн діаспори, світової культури, науки, техніки, військового ремесла і т.д.
До першої ділянки (п’ять періодів):
o Mазепинська доба
o Визвольні змагання 1917-1921 рр., УНР-Гетьманат-Директорія
o Народна війна 1922-1932 рр.
o Голодомор, як кінцевий етап Народної війни
o УВО-ОУН, Карпатська Україна, ОУН-УДП-УПА-УГВР
Вивчення цих питань є ключовим для визволення українців від “духовної окупації” Росією і протистояння агресії “русского міра”. Вирішення цих питань у користь українців, і згідно з історичною правдою, є, за твердженням одного українського дипломата, більш небезпечним для інтересів Москви, ніж приєднання України до НАТО.
До другої ділянки:
Необхідно створити системну програму навчання, чи передачі інформації, про внесок українців, поодиноких людей українського роду у державотворення і розвиток країн нашої діаспори, чи людства взагалі у різних ділянках. Бо наскільки поширюється інформація про те, що дочка князя Ярослава Мудрого Анна була королевою Франції; що запорожці видумали прототип підводного човна; що канадська пшениця є родом з України; що винахідник вертольота є українець Ігор Сікорський; що винахідник прототипу авіаносця є українець Левко Мацієвич; що українець Микола Кибальчич створив перший дизайн космічного корабля-ракети; що канадський герой І Світової війни Пилип Коновал – українець; що українець Степан Павлюк був одним із винахідників радарної системи на початку ІІ Світової війни; що українець генерал Кузьма Дерев’янко офіційно прийняв капітуляцію Японії у ІІ Світовій війні; що підполковник американської армії українець Теодор Калакука став “героєм Кореґідору” (Філіпіни) у війні проти Японії, а морський піхотинець американської армії українець Михайло Странк був одним із тих солдатів, які підняли прапор перемоги після відомої битви за японський острів Іво-Джіма; що військовий пілот ІІ Світової війни українець Iван Даценко став провідником канадського індіанського племені Ірокезів; що у багатьох країнах американського континенту українці добилися найвищих чинів у житті цих держав – від Аргентини аж до Канади.
Такий тематичний підхід до програмування курсів українознавства запевнить, на нашу думку, виховання національної гордості і повноцінності у юних українців.
Закликаємо усіх Вас, шановні вчителі, взяти до уваги ці поради і формувати навчальні програми із залученням зазначених тем. Ви впливаєте на формування національної гідності, свідомості і самоповаги народу. Від Вас залежить, яким буде українство через 10 чи 25 років.
Подяка п. Оксані Соколик (директор Школи Української Спадщини ім. Ю. Липи) та д. Олегу Романишинові (член Крайової Управи Ліґи Українців Канади) за приготовлення матеріалів на доповідь
Орест Стеців
Голова
Ліґа Українців Канади
