Teachers’ Conferences “Ukrainian schooling in Canada”
СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ
УКРАЇНСЬКОГО ШКІЛЬНИЦТВА В КАНАДІ
Розвиток місцевого українського шкільництва в Канаді сягає перших років поселення українців. Як відомо, у Канаді історія створення українських шкіл пережила великий поштовх особливо у першій половині 30-их років минулого століття, під час приїзду так званої другої хвилі політичних іммігрантів з України, які почали приїзджати в Канаду зразу після Першої світової війни, рятуючись від переслідувань і репресій, голоду та глибокої політичної нестабільності. Те, що вони залишали в Україні – мову, духовну й побутову культуру, традиції, звичаї, віру – новопоселенці намагалися відроджувати та примножувати у новій країні свого подальшого проживання. Мине небагато часу і вони відчують достатньо сил і завзяття, щоб і тут заявити про себе як про добре організовану, працьовиту й завзяту етнічну спільноту, що робить помітний позитивний вплив не лише на багатомовну й багатокультурну мозаїку Канади, але на її політичне життя.
Українці створювали організації та започатковували школи для своїх дітей, які досягали шкільного віку. Впродовж років діяльності таких шкіл були спади в кількості учнів та закриття деяких шкіл в силу об’єктивних та суб’єктивних причин. Також спостерігалися підйоми у навчанні та зацікавленість батьків продовжувати та підтримувати українську мову серед своїх дітей. Не помилюся, коли скажу, що такі ж самі тенденції маємо і сьогодні. Основними чинниками відновлення і вдосконалення українського шкільництва є асиміляція молоді, з одного боку, і демократичні зміни в Україні, як наприклад, проголошення незалежності України та події Помаранчевої революції, з іншого. За даними після 1971 року, показано, що з точки зору повсякденного використання української мови в сім’ї, вона стала другорядною чи маргінальною. Одначе, шкільництво неодноразово зазнавало етапів піднесення. Особливо, коли почалися цікаві зміни у подіях в Україні – зокрема здобуття незалежності, Помаранчева революція і новий приплив українських іммігрантів та їхніх дітей. Ці фактори характеризують ріст числа тих, хто розмовляє та підтримує українську мову в Канаді.
Ми добре знаємо і неодноразово говоримо фразу, яку кожен пам’ятає: «Молодь – наше майбутнє». Українське шкільництво в Канаді, як в Україні, має довголітню історію. Життя змінюється, змінюється і динаміка шкіл, яка вимагає нових методів навчання і виховання. Яка є це школа і які це методи? Відповідь на це питання пошукаємо в історії педагогічних систем. В їхньому розвиткові можна побачити дві протилежні одна одній течії. Перша – це система авторитарної педагогіки, яка в основу виховного процесу кладе авторитет педагога і батьків, а учня трактує виключно як обєкт виховання, що має сприймати й засвоювати те, що подає педагог та виконувати його накази. Друга теорія – це теорія вільного виховання, де в центрі виховання – людина, а вчитель залишається в ролі спостерігача і організатора оточення й фактично ототожнює виховання з розвитком. Із зміною підходу до навчання та його умов, природнім є те, що з’являлися нові ресурси, які вчителі почали використовувати у процесі навчання. Саме тому сьогодні ми зібралися тут – набратися того нового і корисного, щоб і надалі протоптувати стежину українознавства по дорогах цієї багатокультурної країни.
Сьогодні відчувається потреба зміцнити українське шкільництво у різних освітніх закладах.
Для нас важливою є діяльність Національної шкільної ради, яка координує роботу українських освітян. У ширшому діапазоні можемо говорити про координацію діяльності та співпрацю між україномовними освітніми закладами, а також продовження діалогу серед українських освітян у світі. Вчорашня презентація інтернет-сторінки ШКОЛА є добрим початком в цьому напряамку. Наступним кроком може бути створення мережевого обміну досвідом чи міжнародна освітянська кооперація.
Як бачимо, сучасні технічні засоби уможливлюють доступ до різноманітної інформації, а зокрема до використання найновіших методик та обміну досвідом. Як наприклад, на форумі ШКОЛА Альбертського університету подано матеріал програми НОВА, сесії з якої маємо представлені на цій конференції.
Ініціатива проведення вебінарів комітетом Рідних шкіл в системі УНО у співпраці з Методичним Центром Української Мови при Альбертському університеті за участю вчителів Онтаріо, Саскачевану та Альберти з питань адміністративних засад є тим зернятком, яке з часом може прорости і розвинутися у розробку загальнопринятих мовних стандартів, на які б опиралися школи в своїй діяльності залежно від специфіки їх учнівського складу. Корисно мати зібрану інформацію та поділ досвідом про різні види фінансування, бюджет та джерела/грантові ресурси шкільного фінансування чи статути шкіл з різних провінцій для того, щоб шукати шляхи фінансової підтримки для кращого функціонування шкіл.
Є багато над чим працювати. Вчителям потрібна методична підтримка в плані проваждення малокомплектних класів та навчальних стратегій. Багато шкіл мають малокомплектні або багаторівневі класи, коли діти різного віку вчаться разом. Як розробити матеріал для того, щоб охопити всіх учнів та подати матеріал диференційовано? Відповіді на це та багато інших питань будемо шукати на сесіях конференції.
Дивлячись на сьогоднішню аудиторію в цьому залі, вірю і переконана, що розширення / зміцнення роботи шкільництва є можливим. Відновлюють свою роботу школи, відкриваються нові. А це перспектива залучення молоді до підтримання української мови і згуртування її в межах організацій та громад. Погодьтеся, що саме ми, вчителі, відіграємо важливу роль у тому, щоб продовжувалася справа, започаткована піонерами українцями тут, в Канаді, чи в будь-якій іншій країні поселення українців. Чи саме не від нас у великій мірі залежить, якою буде українська громада у майбутньому? Чи вдасться нам, тепершінім освітянам українських шкіл, втримати, поширювати та розвивати нашу рідну мову? Незалежно, чи працюємо в суботніх чи цілоденних школах, чи викладаємо на курсах українознавтсва. Як бачимо з досвіду, це успішно здійснюється не лише суто на уроках в класі, але у поєднанні з позакласними заходами у прищепленні любові до українських традицій і культури – чи то спів, чи гра на бандурі, чи мистецтво вишивки та малювання.
Звичайно, як і в кожній справі, на шляху зустрічаються різні перешкоди чи проблеми. Але коли шукати методи і способи спільно для того, як досягти мети і як допомогти іншим, то безумовно наслідки будуть позитивні та буде зроблений поступ вперед.
Ось як характеризував українське шкільництво відомий педагог та шкільний інспектор Іван Боднарчук, порівнюючи шкільництво із старим і розхитаним возом, що котиться по дорогах чужини. «Цей віз – це найголовніший реманент нашого громадського господарства. Зупиниться він – не здоженемо втраченого, а за рік – два ледве чи впізнаємо себе… Коли далі таким возом не поїдемо, розпадеться нам серед дороги – погубимо дітей. Пересісти дітям на чужий віз – не потраплять до рідного дому… Загубимо їх, і ніщо їх нам не поверне.»
То ж продовжуймо розпочату справу – сіймо зернятка української мови, спільно плекаймо та виховуймо підростаючу молодь, щоб у майбутньому зібрати плоди міцної зростаючої української спільноти в Україні та за її межами.
Будьмо канадцями, та залишаймося завжди українцями.
Оксана Левицька
Голова Комітету Рідного шкільництва
Дирекції УНО Канади
